Люби Украину, как солнце, люби.
«Люби Украину, как солнце, люби . «
Люби Украину, как солнце, люби,
Как ветер, как травы, как воды .
В минуту счастливую, в радости миг,
Люби также в час непогоды.
Люби Украину во сне, наяву,
Наш вишенный цвет Украины,
Живую и новую всю красоту,
Язык наш с тобой соловьиный.
Меж братских народов, таких дорогих,
Сияет она над веками .
Люби Украину всем сердцем своим
И всеми своими делами.
Для нас она в мире поверь мне, одна
В пространстве и сладостных чарах .
Она в дальних звездах, и в ивах она,
И в каждом сердечном ударе,
В цветке, в птичьем пеньи, в электроогнях,
И в песне, в мыслителя думе,
И в детской улыбке, в девичьих глазах
В знамен багровеющем шуме .
Как вечный огонь, освещает путь нам,
Идет по дубравам лазурным,
В тревожных гудках волн седого Днепра,
И в облачках этих пурпурных,
И в той канонаде, развеявшей в прах
Людишек в зеленых мундирах,
В штыках пробивавших дорогу в веках,
Чтоб стать украшением мира.
О, юноша славный! Пусть будет твой смех,
и слезы до смертной кручины .
Нельзя полюбить нам народов других,
Когда в сердце нет Украины! ..
О, девушка! Родину нашу любя,
Борись за страну, что едина.
Твой суженый быстро разлюбит тебя,
Разлюбишь, коль ты Украину .
Любите в труде, и в любви, и в бою,
Как песню, как свет над землею .
Нам нужно сберечь Украину свою!
И вечная слава Героям!
Владимир Сосюра (1898 — 1965)
«Любіть Україну, як сонце, любіть. «
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну.
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
Источник
Любить Украину
Я не нашел перевода моего двоюродного деда Александра Прокофьева, опубликованного в 1951 году в журнале «Звезда», за который автора и переводчика сильно гнобили. Перевожу сам.
Люблю Украину, как солнце, люблю,
Как ветер степной и стремнины,
И в счастье люблю Украину мою,
И в темное время кручины.
Святой Украины в цветах и лесах
Горит-не сгорает купина,
В улыбке ребенка, в девичьих глазах
Родная моя Украина.
Душа Украины – в ударах сердец,
В прохладных дубравах зеленых,
И в песнях старинных, что помнит отец,
И в красных военных знаменах.
Как дочь, как невесту ее берегу,
Как матушку милую чту я
И пурпур закатов в вишневом снегу,
И душу ее молодую.
Люблю, что не гаснут огни до утра,
Что сыты и веселы дети,
Что синие звезды глядят из Днепра
И птицы поют на рассвете.
В годину невзгод в справедливом бою
От вражеской силы глумливой
Собой заслоню Украину свою
Для будущей доли счастливой.
И хлопцу, который прочтет этот стих,
Скажу, как любимому сыну:
Не сможешь любить ты народов других,
Коль ты не любил Украину.
И девушку я уверяю, любя:
Я знаю, ты счастлива будешь,
Но милый любить не захочет тебя,
Коль ты Украину не любишь.
Люби ее в горе, в труде и в бою,
Как песню, что прочих слышнее,
Всем сердцем люби Украину свою —
И вечным останешься с нею!
Оригинал
Володимир Сосюра, 1944 год.
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну.
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
Источник
Любіть Україну
Володимир Сосюра
Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води.
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі.
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі.
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
у хмарах отих пурпурових,
в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину.
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну.
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну.
Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час коли гудуть батареї
Всім серцем любіть Україну свою,
і вічні ми будемо з нею!
* Подано за першою публікацією 1944 року (примітка Укрлібу)
За виданням 1951 року (редакція після радянської цензури), «Інтернаціональна» версія
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну.
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею
1944 (ред. 1951)
Любіть Україну (скорочена версія)
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі.
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі.
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових.
Любіть у коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею.
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
Источник
Владимир Сосюра — «Любить Украину»
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі.
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі.
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових.
Любіть у коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею.
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
Кто научился жизнь ценить.
Вселенная вздыхала, наблюдая
За злобой и за глупостью людей…
Они делили земли, не взирая
На то, что нет у них земли своей…
Мы – гости, нас пожить сюда пустили…
Останутся и реки, и леса…
А мы уйдём, как будто и не жили…
Смеялись с нас веками небеса…
На что мы тратим жизнь? Зачем всё это?
Воюем, чтоб кого-то победить…
А в душах стало слишком мало света,
Ведь ненавидеть проще, чем любить…
А люди снова мнят себя Богами
И судьбы посторонние вершат…
Оплачены кровавыми деньгами
Умы людей, что запросто грешат…
Опомнитесь, оставьте в одиночку
Политиков, решивших воевать…
Пусть сыновья воюют их и дочки,
А мы, давайте миром всё решать…
Давайте будем капельку умнее,
Чем те, что всё за деньги продают…
Кому нужны ничтожные идеи,
Что у детей забрали мир, уют.
Давайте для детей оставим место,
В своих сердцах, в умах, в душе своей…
Им с нашею войной темно и тесно…
Мы стали не похожи на людей…
Вселенная… леса, поля и реки…
Любимых рук бесценное тепло –
Вот это не купить, увы, в аптеке…
Давайте жить во благо, не на зло…
Не портьте то, что Богом создавалось…
И человек ведь – дело рук творца…
Сердец так много искренних ломалось
От пуль, измен и острого словца…
Остановитесь, хватит разрушений…
Судить намного проще, чем простить…
Не тот, кто создаёт ракеты – гений,
А тот, кто научился жизнь ценить…
Как горько плачет Украина!
Меня не радует весна, я вместе с небом тихо плачу.
В крови,в слезах моя душа,я их от алчных взоров прячу
Тем, кто пришел сюда убить моих детей, мои кровинки,
Стравил, рассорил погубил,скосил,как мертвые былинки,
Вам, палачи моих детей, нет ни забвенья, ни прощенья,
Есть божий суд,он выше всех,воздастся вам за преступленья.
Когда расколется земля,и волны увлекут в пучину
Гнездо саксонского врага,тогда он вспомнит Украину!
Я – мать, и вечная жена, красива и любима богом.
Кто посягает на меня, стоит у смертного порога.
Бог видит все и защитит, и как гласит закон старинный,
Иуды, не сойдет вам с рук, что горько плачет Украина!
Источник
Люблю украину как вы любите солнце
«Мой юноша! Ради нее, может быть, и тело, и душу погубишь…» — написал Сосюра, имея в виду Украину. Если бы девушку или большую советскую Родину, проблем было бы меньше.
Люби Украину, как солнце люби,
как ветер, и травы, и воды…
В дни, полные счастья, и радости миг,
люби, когда гложат невзгоды.
Люби Украину во сне, наяву,
цветущую, неповторимую,
вечно живую ее красоту
и мову ее соловьиную.
Среди народов богатством своим
возносится над временами…
Люби Украину всем сердцем живым
и всеми своими делами.
Похоже и ближе не сможем найти
в межзвездном сверкающем чаре…
Для нас она в вербах, и в Млечном Пути,
и в каждого сердца ударе,
в невинном птенце и в девичьих глазах,
в цветке одиноком и дивном,
в каждой песне, улыбке, электроогнях,
и трепете флагов призывном…
Она – как душа, не подвластна огню,
живет и в дубравах, и в тропах,
в глубинах днепровских, качая волну,
и в синих карпатских высотах,
в грому канонад, превращающих в тлен
врагов бесконечные орды,
и в воле народа, что встал из колен
и в путь свой отправился гордо.
Мой юноша! Ради нее, может быть,
и тело, и душу погубишь…
Как можно народы другие любить,
когда Украину не любишь.
Девчина! Ты в сердце к просторам родным
любовь ни на миг не заглушишь.
Твой парень не сможет тебя полюбить,
когда Украину не любишь…
Любите ее и в труде, и в бою,
всей душою широкой своею…
Беззаветно любите Украину свою —
и вечно пребудем мы с нею!
— Владимир Сосюра. Любить Украину (1944).
2 июля 1951 года вышла статья в газете «Правда», в которой украинского поэта Владимира Сосюру обвиняли в «буржуазном национализме» за стихотворение «Любіть Україну» 1944 года. Несмотря на Сталинскую премию первой степени 1948 года, поэта подвергли остракизму.
Источник