Почему Луна меняет форму и почему она светит? Описание, фото и видео
В ясную холодную осеннюю ночь вы выходите на улицу. Только что взошла Луна, огромная круглая оранжевая Луна. Несколько дней спустя вы замечаете, что Луна уже не такая круглая. Проходит еще несколько дней — Луна превратилась в рогатый месяц. Через две недели Луна вообще исчезает.
Почему Луна меняет форму?
Что произошло? Почему Солнце всегда обращено к нам своим круглым сверкающим лицом, а у Луны есть фазы? Луна проходит их регулярно каждый месяц, то увеличиваясь, то уменьшаясь, как воздушный шар, который то надувают, то выпускают из него воздух.
Фазы Луны
В действительности, конечно, Луна всегда остается шаром, неизменно твердым и каменистым. Что на самом деле меняется, так это величина видимой нами части освещенной поверхности Луны.
Луна совершает один оборот вокруг своей оси почти за то же время, что она совершает один оборот вокруг Земли (за 27/3 суток), поэтому Луна практически всегда обращена к Солнцу только одной стороной. Но неправильно думать, что на одной стороне Луны царит вечная ночь. Хоть и медленно, но смена дня и ночи все же происходит.
Почему Луна светится?
То, что мы называем лунным светом, на самом деле солнечный свет, отраженный серой скалистой лунной поверхностью. Луна движется вместе с Землей вокруг Солнца и освещается Солнцем. По мере движения Луны мы видим то большую, то меньшую часть освещенной поверхности Луны, то есть положение Луны по отношению к Земле все время меняется.
То, что мы называем «фазами» Луны, — это ракурсы, под которыми мы видим освещенную часть Луны. Когда мы видим ее полностью, это положение называется полнолунием. Когда через несколько дней Луна становится «ущербной», мы видим уже часть ее освещенной половины (первая четверть после полнолуния).
Затем Луна уменьшается наполовину, потом появляется красивый рогатый месяц. Когда в наше поле зрения попадает полностью темная половина Луны, она вообще как бы исчезает. Это положение называется новолунием. И действительно, через короткое время мы вновь видим на небе серебряный серп, в наше поле зрения снова входит освещенная половина Луны. Луна продолжает увеличиваться в размерах и весь цикл повторяется. Если хорошенько всмотреться в серп новой Луны, то можно разглядеть и остальную ее часть, хотя она выглядит очень темной.
Чтобы видеть полную Луну каждую ночь, надо запустить в космос ракету и зависнуть в ней над освещенной половиной Луны, которую будет хорошо видно и тогда, когда она спрятана от глаз жителей Земли. У планет тоже есть фазы. Ученые, рассматривая Меркурий и Венеру в телескоп, наблюдали их в виде рогатых месяцев. Когда Землю фотографировали из космоса, то часто космические аппараты передавали космические снимки, на которых наша планета тоже выглядит, как ущербная Луна.
Интересное видео о Луне
Если Вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
Раскрыты тайны рождения Луны? * но. — ЛУНА СЛИШКОМ ИДЕАЛЬНО КРУГЛА
Воскресенье, 19 Апреля 2015 г. 11:52 + в цитатник
ЛУНА СЛИШКОМ ИДЕАЛЬНО КРУГЛА ЧТОБЫ БЫТЬ ОСКОЛКОМ ПЛАНЕТЫ — ТАКОВО МОЕ ВОЗРАЖЕНИЕ американскому УЧЕНОМУ
меня совершенно не убеждает теория — что Луна огрызок столкновения Земли и иной планеты — почему? она слишком идеальный шар — ясно что она сформировалась в космосе и была втянута в орбиту Земли скорее из-за собственного легкого столкновения с ней — мне могут возразить что неровности после удара потом задекорировала пыль из космоса. но Земля не менее древнее создание и ее пыль не превратила в круглую планету совершенно! — она похожа на сжатый комок бумаги — вся в рытвинах и то что она кругла — так это декорации из воды. значит время которое не сделало круглой Землю — не способно сделать круглой Луну — а раз так то это явно не огрызок после удара какой-то другой планеты. — а гость из космоса.
Раскрыты тайны рождения Луны
Небольшой излишек вольфрама в породах спутника Земли помог геофизикам убедиться в верности предположения
Геофизики получили новые подтверждения гипотезы, появившейся в 70-х гг. прошлого столетия. Согласно ей, Луна образовалась из осколков, возникших при столкновении Земли и планеты размером с Марс порядка 4,5 млрд лет назад. На эту мысль ученых натолкнул сходный состав нашей планеты и ее спутника, а также почти полное отсутствие у Луны железного ядра.
Однако доказывать состоятельность данной гипотезы пришлось в нелегкой борьбе. Например, одни ученые утверждали, что Земля и Луна образовались одновременно, другие — что Луна оторвалась от быстро вращавшейся Земли, третьи — что они образовались в разных частях Солнечной системы, а когда Луна подошла близко к Земле, была ею захвачена.
Но американскому профессору Ричарду Уолкеру удалось привести новые аргументы в пользу гипотезы столкновения Земли и крупного космического тела. Недостающим веским аргументом оказался один из изотопов вольфрама. Именно изотоп вольфрама-182, найденный в грунтах Луны и Земли, появившийся после распада гафния-182, и позволил Уолкеру окончательно убедиться в справедливости этой гипотезы.
Ученый теоретически доказал, что если Луна действительно родилась после столкновения Земли с Тейей, то доля этого изотопа в лунных породах должна быть выше. А затем обнаружил это, исследуя образцы пород, доставленных на Землю экспедицией «Аполлона-16». В лунных породах действительно содержится больше вольфрама-182, чем в недрах Земли.
Из чего геофизик сделал вывод, что Луна родилась при столкновении Земли с Тейей, а их выброшенное вещество основательно перемешалась, судя по отсутствию различий в долях других изотопов.
Тейя — планета, ранее существовавшая в Солнечной системе, — находилась примерно на таком же расстоянии от Солнца, как и Земля. Именно это позволяет ученым считать, что ее химический состав был очень близок к составу нашей планеты.
Запись понравилась
0 Процитировали
0 Сохранили
0Добавить в цитатник
0Сохранить в ссылки
Ответ на комментарий ЮРИЙ_КОСАГОВСКИЙ
ЮРИЙ_КОСАГОВСКИЙ, маріанські западини та еверести — це ніщо у порівнянні з радіусом Землі. Середній радіус земної кулі — 6371 КІЛОметрів, а висота евересту — 8848 метрів, тобто Еверест — це приблизно ОДНА ТИСЯЧНА радіусу Землі. Можна, звичайно, додати ще глибину Маріанського жолобу 10 994 метрів, тоді перепад висот буде складати приблизно 20 000 метрів, тобто 20 кілометрів. Але, все одно, якщо ці 20 кілометрів розділити на 6 ТИСЯЧ кілометрів, то буде одна трьохсота частина. Уявіть собі кулю, радіус якої 3 метри (300 сантиметрів), а на ній — опуклість (чи виїмка) усього 1 сантиметр! А тепер давайте порівняємо параметри Місяця з нерівностями на його поверхні. Пишуть, що найвища гора на Місяці — 11,5 кілометрів, а найбільша глибина місячного «моря» — теж приблизно така ж. Знову ж таки отримуємо приблизно 20 кілометрів. Але у порівняні з радіусом Місяця, який складає трохи менше, ніж 2 тисячі кілометрів, це вже одна сота частина, а не одна трьохсота. Таким чином, Місяць не такий вже й «ідеально гладенький», як Ви вважаєте. Він навіть більш нерівний, ніж Земля. Але, по великому рахунку, я вважаю, що ці планети можна вважати однаково «круглими» і схожими одна на одну. Тому гіпотеза «земного» походження Місяця не така вже й абсурдна. Принаймні за допомогою Ваших доводів про «ідеальну круглість» Місяця на відміну від «абсолютно некруглої» Землі її спростувати не вдасться. Тому що, навпаки, поверхня Місяця більш нерівна у порівнянні з його діаметром, ніж поверхня Землі. А гори йзападини і на Місяці, і на Землі — приблизно ОДНАКОВОЇ висоти і глибини.
Исходное сообщение Acid_Nebula ЮРИЙ_КОСАГОВСКИЙ, маріанські западини та еверести — це ніщо у порівнянні з радіусом Землі. Середній радіус земної кулі — 6371 КІЛОметрів, а висота евересту — 8848 метрів, тобто Еверест — це приблизно ОДНА ТИСЯЧНА радіусу Землі. Можна, звичайно, додати ще глибину Маріанського жолобу 10 994 метрів, тоді перепад висот буде складати приблизно 20 000 метрів, тобто 20 кілометрів. Але, все одно, якщо ці 20 кілометрів розділити на 6 ТИСЯЧ кілометрів, то буде одна трьохсота частина. Уявіть собі кулю, радіус якої 3 метри (300 сантиметрів), а на ній — опуклість (чи виїмка) усього 1 сантиметр! А тепер давайте порівняємо параметри Місяця з нерівностями на його поверхні. Пишуть, що найвища гора на Місяці — 11,5 кілометрів, а найбільша глибина місячного «моря» — теж приблизно така ж. Знову ж таки отримуємо приблизно 20 кілометрів. Але у порівняні з радіусом Місяця, який складає трохи менше, ніж 2 тисячі кілометрів, це вже одна сота частина, а не одна трьохсота. Таким чином, Місяць не такий вже й «ідеально гладенький», як Ви вважаєте. Він навіть більш нерівний, ніж Земля. Але, по великому рахунку, я вважаю, що ці планети можна вважати однаково «круглими» і схожими одна на одну. Тому гіпотеза «земного» походження Місяця не така вже й абсурдна. Принаймні за допомогою Ваших доводів про «ідеальну круглість» Місяця на відміну від «абсолютно некруглої» Землі її спростувати не вдасться. Тому що, навпаки, поверхня Місяця більш нерівна у порівнянні з його діаметром, ніж поверхня Землі. А гори йзападини і на Місяці, і на Землі — приблизно ОДНАКОВОЇ висоти і глибини.
это только видимость что Земля круглая как Луна под тонким слоем земным — опять начинаются огромнейшие резервуары воды
— таковы последние данные
а во-вторых еще раз. в третий раз повторяю:
что автор теории убеждает что это огрызок и часть некой планеты — а я говорю она слишком кругла чтобы быть частью и огрызком.
она производит вполне целой и округлой что пришла и прицепилась
а автор уверяет что она развалилась и часть осталась а часть улетела
вот с этим согласиться и невозможно
Ответ на комментарий ЮРИЙ_КОСАГОВСКИЙ
ЮРИЙ_КОСАГОВСКИЙ, а я, до речі теж, не зовсім розділяю цю гіпотезу. Так що суперечка між нами йде не про правильність гіпотези, а про ступінь «круглості» космічних тіл. Але довести чи спростувати гіпотезу Уолкера, апелюючи до того факту, що Місяць круглий, я б не намагалась. Тому що небесні тіла стають круглими завдяки силі гравітації, яка діє з боку самих цих тіл і спрямована до їхнього центру — чим тіло масивніше, тим воно кругліше. А маленькі астероїди та супутники, дійсно, можуть бути абсолютно не круглими, схожими на уламок скелі. Місяць досить масивний, тому — круглий, Земля — ще масивніша і тому ще кругліша, а от супутники Марса Фобос і Деймос — не круглі, бо зовсім маленькі (наприклад у Фобоса середній радіус 11 км). Тому хочу ще раз повторити: 1) я не на всі 100% підтримую теорію Уолкера: мені не вистачає доказів; 2) ступінь круглості супутника не може бути вагомим доказом того, був він уламком планети-хазяїна, чи прилетів з космосу і був ним захоплений: для цього треба вивчати його хімічний склад — якщо він близький до складу Землі, значить, сформувався саме з неї, якщо ж співвідношення елементів в цих небесних тілах радикально відрізняється — прилетів з глибин космосу.
Исходное сообщение Acid_Nebula . ступінь круглості супутника не може бути вагомим доказом того, був він уламком планети-хазяїна, чи прилетів з космосу і був ним захоплений: для цього треба вивчати його хімічний склад — якщо він близький до складу Землі, значить, сформувався саме з неї, якщо ж співвідношення елементів в цих небесних тілах радикально відрізняється — прилетів з глибин космосу.
именно это и лежит в основании моего возражения:
не может быть шаром твердое тело если оно является остаточным фрагментом другого шара
на том отрезке времени который начался с момента удара о планету Земля
Ответ на комментарий ЮРИЙ_КОСАГОВСКИЙ
ЮРИЙ_КОСАГОВСКИЙ, на тому відрізку — ні, але з часом, внаслідок дії різних сил (сили тяжіння самого небесного тіла, доцентрової сили його обертання тощо) воно набуває кулястої форми.
Фазы Луны
ЮРИЙ_КОСАГОВСКИЙ