Проблема мирного освоєння космосу

Освоєння космосу. Проблеми освоєння космосу

1. Космічні дослідження на шляху освоєння космосу

2. Історичні особливості освоєння космосу

3. Основні напрями використання космосу

4. Проблеми освоєння космосу

5. Найважливіші етапи освоєння космічного простору

Список використаної літератури

Освоєння космосу — надзвичайно важлива і на майбутнє актуальна проблема.

Зоряне небо — невелика ча­стина безмежного космосу. Зем­ляни всіх поколінь завжди ди­вилися на нього з неабиякою цікавістю і тривогою. А що там далі? Чи десь ще є істоти, схожі на нас? Чого чекати від космо­су — добра чи зла? Лише в 60-х роках XX ст. людина вперше подолала земне тяжіння і зро­била перші кроки в космосі. Що ж таке космос? Це той не­скінченний простір, що оточує нашу Землю.

Космос — глобальне середо­вище, що є спільним для всього людства. Тому його мирне ос­воєння вважається глобальною проблемою. Сьогодні вже сфор­мувалися два напрями викори­стання космосу для потреб лю­дини: космічне виробництво і космічне землезнавство.

Космічне виробництво — це створення нових видів матері­алів, джерел енергії, двигунів для космічних досліджень, кос­мічних технологій для одержан­ня нових сплавів, оптичного скла, напівпровідникових мате­ріалів, медичних препаратів, ви­рощування кристалів, проведен­ня зварювальних, монтажних робіт.

Космічне землезнавство — це вивчення з космосу планети Земля і всіх її сфер. Основна мета космічного землезнав­ства — пізнання закономірнос­тей космічної оболонки, вивчен­ня природних ресурсів для їх оптимального використання охорона навколишнього середо­вища, забезпечення прогнозів погоди та дослідження інших явищ. Космічне землезнавство розвивається з початку 60-х років після запуску перших ра­дянських та американських штучних супутників Землі, а потім і космічних кораблів. Перші космічні знімки було зроблено в 1961 р. Германом Титовим. Одночасно розпочало­ся візуальне спостереження земної поверхні екіпажами кос­мічних кораблів. Особливе зна­чення для космічного землезнав­ства мають специфічні особли­вості космічної зйомки. Зазви­чай зйомка здійснюється з ви­соти 250 — 500 км і смута огля­ду перевищує 1 тис. км. За 5 хви­лин з орбітальної станції можна зняти на плівку територію пло­щею близько 1 млн. км 2, це під силу роботі літака за дворічний період. Хіба не дивно, що кос­монавти в ілюмінатор бачать усю Європу: від Піренеїв до Англії, зліва — Балтійське море, а справа — Чорне. Видно весь Дніпро — від витоку до гирла. «Озирнувся назад — Європа уже зникла за горизонтом, і ось під тобою вже Камчатка, Сахалін, Курили. Пролітаю над Амери­кою: в один ілюмінатор видно її берег, що омивається Атлантич­ним океаном, а з другого — Ти­хий» (з книжки Г. Берегового «Космос — землянам»).

1. Космічні дослідження на шляху освоєння космосу

Друга половина XX сторіччя стала епохою освоєння космосу. Це грандіозне звер­шення сучасного людства обумовлено не тільки тим, що з’явилися наукові, технічні й технологічні можливості створення космічних апаратів, а й потребою людського суспільства в здійсненні цілого ряду акцій, які на дано­му етапі розвитку науки і техніки можуть бути вико­нані тільки за допомогою штучних супутників Землі і космічних станцій.

Ми вже відзначали, що сучасне природознавство, на­самперед фізика, потребує тієї інформації, яку мож­на дістати тільки в нескінченно різноманітній лабора­торії Всесвіту. Сьогодні для цього наземних астрономіч­них досліджень уже недостатньо. Космічні апарати дають змогу доставляти астрономічну апаратуру за межі щільних шарів земної атмосфери і вести дослідження явищ, що відбуваються у Всесвіті, в усьому діапазоні електромагнітних хвиль. Завдяки цьому астрономія за останні роки перетворилася у всехвильову науку, що значно розширило й поглибило наші знання про Все­світ.

Досвід розвитку науки показує, що необхідною умо­вою її прогресу є постійне розширення тієї сфери при­родних явищ, з якої черпається відповідна інформація. Так, наприклад, нові покоління потужних прискорюва­чів елементарних частинок дають можливість фізикам проникати в дедалі потаємніші області мікросвіту. А всехвильова астрономія значно розширила доступну дослі­дженням сферу космічних процесів.

Ми вже говорили і про те, що експериментальний метод дослідження в принципі ефективніший, ніж спостережний. Було зазначено також, що в рамках тра­диційної наземної астрономії можливі тільки спостере­ження космічних об’єктів. З розвитком космонавтики, а також електроніки, автоматики й радіотехніки стало можливим застосовувати в процесі наукового досліджен­ня космічних явищ проміжний метод, який є активні-тиц, ніж суто спостережний, хоча формально і не вва­жається експериментальним. Ми маємо на увазі достав­ку необхідної вимірювальної апаратури безпосередньо до об’єкта, який вивчається, в райони космосу, що ці­кавлять учених. Завдяки цьому було здобуто нові дуже важливі дані про навколоземний космічний простір, між­планетне середовище, а також про Місяць, найближчі планети Сонячної системи і комету Галлея, виявлено невідомі раніше факти, уточнено багато деталей, здобу­то відповіді на безліч запитань, що хвилювали астро­номів.

Розвиток ракетної і космічної техніки дозволив здійс­нити і деякі експериментальні дослідження в космічних масштабах.

Один з таких експериментів — штучне сонячне затем­нення — було, наприклад, проведено з ініціативи радян­ських учених спільно з американськими космонавтами під час польоту космічних кораблів «Союз» і «Аполлон» у липні 1975 р. У наперед визначений момент кораблі розстикувалися, розійшлися на деяку відстань і розмі­стилися на одній лінії з Сонцем таким чином, що «Апол­лон» перекрив сліпучий диск денного світила. Це дало змогу з борту «Союзу-19» за допомогою спеціальної автоматичної фотокамери зробити серію фотозйомок штучного затемнення Сонця.

За допомогою сучасної космонавтики розв’язується також цілий ряд наукових і практичних завдань, що мають велике народногосподарське й економічне зна­чення. Це ретрансляція телевізійних передач за допомо­гою космічних ретрансляторів, метеоспостереження, морська й авіаційна навігація із застосуванням спе-ціалізованих штучних супутників, супутникова система виявлення тих, хто зазнав біди, вивчення Землі з кос­мосу. А в перспективі — організація на навколоземних орбітах сонячних електростанцій і виробничих підпри­ємств для проведення технологічних процесів і опера^ цій, які неможливі в земних умовах.

Слід звернути увагу на те, що освоєння космосу стало надзвичайно важливим стимулом для розвитку цілого ряду напрямів і сфер сучасної науки й техніки, для розв’язання багатьох нау­кових, технічних і технологічних завдань, без яких здійснення космічних польотів і розв’язання нових, складніших завдань, пов’язаних з освоєнням космосу, було б неможливе. При цьому треба особливо підкресли­ти, що сфера використання науково-технічних досяг­нень, стимульованих потребами космонавтики, набагато ширша. Вони дістають дедалі більшого застосування як у виробництві, так і в побуті (медицина, дослідження резервних можливостей людини, радіотехніка, телеба­чення і т. д.).

Отже, можна говорити про два дуже важливі аспекти освоєння космосу. З одного боку,— це процес залучення космічних явищ у сферу практичної діяльності людини, а з другого — космізація земного виробництва, а якоюсь мірою і самого життя людей.

2. Історичні особливості освоєння космосу

Досить повчально про­стежити, як змінювалася тактика сучасної церкви щодо освоєння людиною космосу, змінювалася в міру того, як космонавтика розвивалася і перетворювалася на один з найважливіших напрямів практичної діяльності людей.

З давніх-давен релігійні погляди на світ були нероз­ривно пов’язані з уявленнями про божественну природу неба — «царства небесного». Захисники релігії докла­дали величезних зусиль, щоб захистити «небесні сфери» від посягань (хай навіть мислених) простих смертних. Адже, за релігійним ученням, вознесения на небо — доля лише святих і праведних.

Источник